Головна » 2015 » Жовтень » 30 » Осііннє, ліричне...
08:50
Осііннє, ліричне...
В казкових спалахах замріяні ліси.
Задумалися про своє поля.
Всіх наділивши барвами краси,
Стоїть ошатна, чарівна земля.

В. Чаклюк

Що може бути краще прогулянки осіннім лісом, яскравим і барвистим, з безліччю кольорів і відтінків, на будь –який смак?! Таку палітру важко уявити. Тут і яскраво-жовтий, і бурштиновий, помаранчевий і колір охри, золотавий і малиновий, багряний і  темно-червоний.

Мимоволі згадуєш рядки з вірша Наталі Данилюк "В обіймах осіннього лісу"

Я  так  люблю  приходити  в  цей  ліс,
Де  пахнуть  сосни  ладанно  і  пряно,
Де  золотаві  кучері  беріз,
Омиті  небом,  наче  океаном,
 
Тривожать  тишу  шелестом  м`яким.
Де  мох  деревам  стелиться  під  ноги,
Немов  густі  овечі  килимки.
Де  водоспаду  срібного  пороги
 
Спадають  дзвінко  в  затінки  густі.
Де  крізь  вологу  листяну  завісу
Осінні  зблиски,  ніжно-золоті,
Летять  і  тануть  десь  у  лоні  лісу.
 
Де,  поховавшись  від  чужих  очей,
Гриби  шапкаті  зиркають  з-під  листу.
Де  водограй  посріблений  тече,
В  траві  згубивши  ноту  променисту.
 
І  так  душі  відрадно,  аж  до  сліз,
Коли  мене  в  таку  погожу  днину
За  плечі  обіймає  ніжно  ліс,

До  серця  горне,  мов  малу  дитину!..

В передчутті дощів так ломить крила.
Злетіла б з криком – осінь навкруги.
А пішки йти – дорогу теж розмило,
Хоч ще лиш тільки в снах нічних дощило –
Лишати слід не хочу від ноги…

Та й битись в хмарах теж не краща втіха,
Синці лишати на душі живій…
Чекати весну, скрапуючи з стріхи,
Щоб милий мій на конику під’їхав,
Та і забрав в останній сніговій?

Чи не тому я чари всі забула,
Що дивним щемом ожила душа…
В передчутті дощів так ломить крила,
Що вже дощів діждатись тих несила,
Зіщулившись у рамочці вірша

***

Дзвенять в осінніх ритмах вальсу
Сумні мелодії дощів,
Ховають втомлену гримасу
Переболілої душі.

В твоїм вікні ані хмаринки,
Лиш грають вогники скляні
І тінь оголеної жінки
Танцює танець на стіні…

 

Филонич Антоніна
 
Вже небо – наче олов’яне,
Берізка – тугою бринить,
Все золотіє й тихо в’яне,
І сохне, і кудись летить…
Здається, в цю блажену мить
Хтось вишній душу золотить…
 
Василь Щеглюк

 

 

 

Мне понравилась осень. Такое бывает.

Мы с ней стали похожи богатством моментов.
Мы умеем прощать тех, кто нас забывает.
Принимаем гостей. И не ждем комплиментов.
Мы уже не сожжем, но ещё отогреем,
Черным кофе ночей, солнца робкой улыбкой.
Мы все чаще грустим, но все реже жалеем.
Бесшабашные дни не считаем ошибкой.
Привыкаем, что чувства лавиной не рвутся.
А палитрой листвы и огней листопадом,
Тихо лягут у сердца, от вздоха забьются.
Будут рядом затем, чтобы просто быть рядом.
Осень тоже весна, но смелей и мудрее.
Время счастья, которое мы не упустим.
Узнавая свой мир, мы совсем не стареем.
А дороги и время не повод для грусти.

           Л. Рубальская

 

...Хотите тишины? Зайдите в Осень...
Здесь тихо, нежно и уютно очень...

 

 

Переглядів: 366 | Додав: Bibliotekar | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]