Здогадуємося, що кількість найрізноманітніших хеловінсько-хорорно-осінніх топів, списків, рейтингів і добірок у ваших новинних стрічках за останні дні перевищує норму в декілька разів, та все ж не стрималися і вирішили внести й свою лепту. Щоправда, в нашій добірці не буде Кінґа, Кунца, Стокера, Баркера і Лавкрафта. Тут будуть книги, які манять і причаровують справді осінньою атмосферою, холодними дощами, загадками, таємницями, дивними героями, меланхолією і бажанням, аби остання сторінка була ще далеко попереду.   

Роджер Желязни «Ніч у самотньому жовтні»

На перший погляд «дитяча», але насправді страшенно глибока і «доросла» історія, розказана від імені собаки Нюха, котрий разом з хазяїном, тим, який Джек Різник, бере участь у Великій Грі, що відбувається місячної ночі на Геловін. Саме в цей час відкриваються ворота між всіма можливими світами, і дуже не позаздриш тому, хто виявиться в команді переможених. 

Роман «Ніч у самотньому жовтні» неможливо просто читати: ним потрібно дихати. Кожна сторінка тут пахне осінніми дощами й опалим листям, древньою магією і не менш древніми страхами. Зрештою, це не звичайний роман, а радше жовтневий щоденник, переповнений безліччю відсилок, згадок, натяків та алюзій на книги Лавкрафта, По, Шеллі, Стокера, Конан-Дойла, Бредбері та багатьох інших.

  Рей Бредбері «Щось лихе насуває»

«Щось лихе насуває» – з тих книг, де похмура атмосфера тривоги, відчаю, безнадії і приреченості створюється не через криваво-жорстокі сцени чи не дуже естетичні описи відірваних кінцівок, а через безконечно красиву мову, тягучо-повільний рух давньої магії і таємниць, які нікому нічого хорошого не віщують…

Роман Бредбері розповідає про двох чотирнадцятирічних приятелів та батька одного з них, їхні пошуки самих себе в лабіринтах і пастках темного заїжджого Карнавалу. Це психологічно-філософський твір, роман-дорослішання з гострим сюжетом, несподіваними поворотами та вишуканою поетичною мовою, що є сплавом містики, фантастики та реалізму.

Галина Пагутяк «Урізька готика»

Готично-містичний роман, який з кожною сторінкою затягує читача все далі й далі, глибше і глибше до тієї межі, де в наш зручний світ вривається щось таємниче, невідоме і невідворотнє.  

Час зупинився в гірському Урожі і найстрашніше, що він зупинився в душах людей. Людей не з «потятими» душами, а людей взагалі без душ. Просто висушені, втомлені і виснажені власним життям сірі маріонетки… 

Ця книжка не просто про опирів (не плутати з Дракулою, вампірами і дхампірами), хоч і має за основу етнографічний нарис Івана Франка про спалення опирів в Нагуєвичах 1831 р. 

Це історія про ізоляцію (як внутрішню духовну, так і зовнішню), про відречення, про неможливість втечі з власноруч зробленої клітки, про людей, які самі себе заживо хоронять, про вибір, покірність, опір, приреченість і – всупереч всьому – віру!

Едгар По «Падіння дому Ашерів» 

Уявіть дивний, похмурий дім далеко від людей. Навкруги болото, страшні рослини і моторошні відлюдькуваті мешканці. Сірість і задуха, примарні пальці якої можна майже фізично відчути на власній горлянці. А ще безвихідь, гілки, що холодної ночі разом з грозою вриваються в вікна вашої кімнати, просякнута божевіллям, приреченістю і жахом атмосфера, що прилипає до тіла і не дає заснути… і так! Ще ці дивні загадкові звуки, які линуть, здавалося б, з самого пекла чи то пак з найглибшого підвалу. 

Дім Ашерів – це не те місце, де вам захочеться провести ніч, але він швидко переконає, що в таких майстрів, як По, навіть будинки можуть ставати головними героями.

Рей Бредбері «Із праху посталі» 

Готично-геловінська, вампірно-мумійна, вітряно-дощова, душевно-зворушлива і лірично-ностальгійна – можливо, це найосінніша книга найосіннішого письменника!

«Із праху посталі» чекала на свою появу понад півсторіччя. Автор задумав її, ще коли сам був 7-річним хлопчиськом. Відтоді родина Елліотів була поруч з ним. 

Елліоти – це вампіри, привиди, мумії та просто потойбічна сила, які живуть у дивному будинку та спостерігають за людьми навколо з погляду вічності. Поки не всиновлюють звичайного людського і дуже живого хлопчика… 

То, загалом, про що ж цей роман, який більше скидається на повість, хоч і складається з окремих оповідань? Він про життя. Про його цінність, тривкість і крихкість. І про любов, яка приходить в найнеочікуваніші миті і найдивнішим чином. Ця книга про Будинок, який, очевидно, й досі стоїть десь у штаті Іллінойс, стояв задовго до і стоятиме набагато довше, ніж… І ще зовсім трішечки, але це історія про те, що досі по-справжньому вірити здатні лише англійці, а книг про привидів забагато не буває.

Патрік Несс «Голос монстра»

Страшна в своїй реалістичності і правдивості історія про дитину, яка не хоче, але змушена змиритися з неминучим і прийняти його. 

Батьки 13-річного Конора розлучені. У тата нова сім’я і нова дитина десь у Штатах. Хлопчик живе з хворою на рак матір’ю, яка вже давно бореться з цим страшним діагнозом. Але час проходить, хвороба не відступає, і до Конора починає приходити монстр – Тис, що росте на цвинтарі недалеко від їхнього будинку. Це дерево з’являється не лише для того, щоб полякати хлопчика, воно ще й розповідає три історії, запевняючи, що четверту, останню, розповість сам Конор. Але попереджає: це має бути правда, інакше монстр поглине малого.

Сумна, філософська і відверта не-зовсім-казка, яка все ж не дозволяє вогнику надії згаснути назавжди. 

Ніл Ґейман «Книга кладовища»

Ще одна історія про хлопчика, якого виростили і виховали не зовсім люди. Точніше, зовсім не люди. А якщо ще точніше, то Ніхто Овенс виріс на цвинтарі, а виховували, захищали і любили його привиди, вампіри та інші приємні… особистості. 

Це ще одна історія дорослішання, побудована на прекрасному фірмовому ґейманівському гуморі, чудовій і життєствердній атмосфері старого занедбаного кладовища і твердій вірі в те, що люди (або не зовсім люди), які люблять і піклуються, – це значно важливіше, ніж всі багатства світу.

 Абрахам Мерріт «Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!»

«Гори, відьмо, гори!» – рідкісний зразок містичного нуар-детективу, що розповідає про низку загадкових і зловісних подій у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар та науковець доктор Ловелл і відомий ганґстер Рікорі протистоять лихим прадавнім чарам, які розповзаються містом, нищачи всіх, хто потрапляє в їхні лабети. «Темне полум’я зловісної мудрості, що згущувало тіні похилених у роздумах каменів Стоунхенджа; яке пізніше годувалося з рук римських легіонерів; яке, хтозна чому, набиралося сил в середньовічній Європі, і все ще палає, все ще живе та могутнє…» – зазначає у своїх нотатках під назвою «Диявольські ляльки мадам Менділіп» доктор Ловел, і він тут геть не згущує фарби.

На сторінках повісті «Повзи, Тінь, повзи!» оживає давня бретонська легенда про загублене і прокляте місто Іс, його короля Ґрадлона і його доньку-відьму, біляву Дагут, якій підвладні тіні. Плин історії постає у вигляді спіралі, і давнє місто з його темними чарами, кривавими ритуалами і служінням потойбічним богам знову повертається до життя, аби ще раз повторити всі химерні виверти правічної легенди.

Анна Каньтох «Таємниця покинутого монастиря»

Покинутий монастир, зібрані зі всієї країни діти, дуже дивні вихователі (чи, насправді, наглядачі?), моторошні легенди, післявоєнна Польща, янголи, що впали з неба, і комуністи, які їх викрадають та вбивають. При цьому янголи не зовсім схожі на прекрасних білосніжно-крилатих істот, а навкруги ліс, мертві дерева і зло, яке вже ледь не стукає в щільно зачинені вікна. 

Колоритно, захоплююче і, можливо, не зовсім осінньо, але дуже атмосферно та з доволі несподіваним фінальним поворотом.  

Ґлен Хіршберг «Два Семи»

Збірка короткої прози американського письменника Ґлена Хіршберга навряд чи сильно налякає, але в осінньо-геловінську атмосферу точно перенесе. Це історії про привидів, але головне тут не вони, а те, як автор змальовує і будує дійсність, що їх породжує. 

Професор коледжу, який спеціалізується на міфології Геловіна, виявляє страшну правду, що криється за місцевою легендою про Карнавалі судді Дарка. Викинутий на мілину біля Гаваїв корабель, якого немає в жодному реєстрі і який кличе самотні душі на Берег розбитих кораблів. Батько, який так сильно сумує за втраченими дітьми, що незабаром починає говорити з немовлям, яке, звісно ж, не просто немовля… 

«Два Семи» – це п’ять історій про гіпнотичні спогади, про чудовиськ уявних і реальних, про біль, страх і тихий жах повсякдення, який повільно розкладає душу…

О! І ще одне! А ви любите казки? А страшні казки? А серіал «Якось у казці» (Once Upon a Time)? А так, щоб багато казок під однією обкладинкою? Тоді радимо «Білу Пані» Володимира Арєнєва. Дуже сподіваємося, що зможемо скоро прочитати її в українському перекладі та з неповторними ілюстраціями Ліни Квітки!

Основне фото – картина англійського художника вікторіанської доби Джона Аткінсона Ґрімшоу «Осінній ранок»