 Платон Воронько (1913-1988) народився у селі Чернеччина на Сумщині. У роки Другої світової війни перебував у тилу ворога як підривник. Незабаром Український штаб партизанського руху направив Воронька на чолі групи підривників у прославлене партизаньске з’єднання Сидора Артемовича Ковпака.
Саме в партизанському з'єднанні Сидора Ковпака відбулося становлення Платона Воронька як поета. Воював не лише він, а його твори. Їх читали бойові побратими біля партизанського багаття. Надруковані у листівках, вони розповсюджувались на окупованій гитлерівцями Україні.
ПОХІДНА
 Із Путивля на схід сонці,
На схід сонці рано
Виїжджали ковпаківці —
Грізні партизани.
Дід Ковпак стояв на возі:
— Прощавайте, друзі!..
Як загинемо в дорозі,
Не ридайте в тузі.
Не сумуйте, йдіть за нами,
Добувайте зброю! —
Курява стоїть ланами,
Де ідуть герої.
Затужила Ярославна,
Сум з грудей полинув;
На Карпати хлопець славний
Пішов та й загинув.
Не загинув! Через гори,
Через ріки-броди,
Через галицькі простори
Славний хлопець ходить.
І повернеться, прилине
До твоєї хати.
Як під самим під Берліном
Зарубає ката.
1943
КОВПАКІВСЬКА БОЙОВА
По високих карпатських відрогах,
Там, де Бистриця — злюща ріка.
По звіриних стежках і дорогах
Йде незламний загін Ковпака.
Він гримів на дніпрових долинах.
Кров’ю зрошував хащі, гаї —
І тепер на крутих верховинах
Підіймає пожежі, бої.
Хай Синичка-гора в напівколі.
Хай стискається коло стальне —
Партизан не здається ніколи,
Поки в рідній землі не засне.
Вже нема й половини загону,
І не видно кінця боротьбі.
Партизани не знають полону,
Не гукають на поміч собі.
Не гукають далекого брата,
Що на фронті веде тягачі,
Із-за Дону на сині Карпати
Не підійдуть полки уночі.
На Делятин упали герої.
Наче води з порогів Дністра.
Тільки грози боїв під горою.
Тільки луни гримкого «ура!».
Місто взяте. Нова перемога
Поведе в переможні літа.
Нас гуцулка старенька з порога,
Мов сама Україна, віта.
1943
В ІМ’Я ТВОЄЇ ВОЛІ
В ім’я твоєї волі,
Твого життя, добра
Упав з коня у полі
Розвідник Качура.
Упав — догнала куля
На золотій стерні,—
Кує йому зозуля
Століття в гущині.
А вітер гладить русе
Волосся на чолі...
Не діждеться матуся
В далекому селі.
їй потім хтось розкаже,
Як син її Іван
Трощив навалу вражу
В загоні партизан.
І як за батьківщину,
За цвіт свого села.
За вільну Україну
В бою упав з сідла...
1943
ЛИСТІВОЧКА
Старий батько питав сина:
— Що ти хочеш, сину?
— Бить фашистів, щоб звільнити
Нашу Батьківщину.
Спитав дочку карооку:
— Що хочеш, Оксано?
— Іти в табір на Дубину
З братом партизаном.
Старий батько спитав дітей:
— Що ж мені робити?
— Ходім з нами, рідний тату,
Воріженьків бити.
1943
В СТАРІЙ ГУТІ
В Старій Гуті стара мати
Вийшла на дорогу.
"Ой, ідуть, ідуть солдати —
Наші, слава богу!"
"Не солдати — партизани", —
Командир гукає.
"Аби наші... — І сльозами
Щоки обливає, —
Аби наші, аби рідні,
Аби соколята,
Аби в наші хати бідні
Не пускали ката!"
1943
ПАРТИЗАНСЬКА МАТИ
Вона пройшла з Сумщини на Карпати,
Старенька, заклопотана, м’яка,—
То син її, кремезний та кирпатий.
Привів якось до штабу Ковпака.
Вона варила, поралась в обозі
І всіх синами звала: «Ну, сини.
Сідайте пообідайте на возі.
Давай, Мишко, полагоджу штани».
— Та хай приїдем...
— Жди, поки приїдем.—
І непокірний, гордий партизан
Скорявся їй... І тут же по обіді
Спішив помити матері казан.
Вона завжди ридала слізно-слізно
Над свіжою могилою в кущах.
І поверталась мати в табір пізно,
Сховавши біль в заплаканих очах.
Тепер її могила під горою.
Там, де шумує Бистриця-ріка.
Похмурою, осінньою порою
Ідуть у бій загони Ковпака.
1943
ПАРТИЗАНСЬКА БАЛАДА
— Бісова ніч...
Голову з пліч
Буря збива.
— Що голова!..
Тол бережи,
Зброю держи:
Скоро мости.
Бродом брести
Прямо до паль.
В зуби запал,
В шапку — по два...
Що голова!..
— Буря, пітьма.
Стежки нема.
— Вліво держи.
Шашки в’яжи
Зразу по шість.
Хто із цих місць?
Групу веди
Вниз до води.
Вниз до води доведеш?
— Доведу.
— Слід заметеш?
— Замету по сліду.
Бісова ніч...
Прямо до віч —
Вражих бійниць...
— Падайте ниць.
Хто застогнав?
— Кулю догнав.
Просто в плече,
Жаром пече.
— Бісова ніч...
— В чому там річ?
— Берег, вода.
— Це не біда!
— Я не плавець.
— Що ж, молодець.
Плавать учись.
Падай і мчись.
Пень підмости.
Шпар під мости.
— Люта вода
Крутить, гойда.
Верне в боки.
— Що там?
— Бики.
— Шашки між палями класти підряд.
Шнур у запали — запали в заряд,
Швидше, бо швидко затихне гроза.
Палю теши, де запал не вліза.
— Бісова ніч...
Злива та січ.
Мало смоли...
— Трубку пали.
— Я ж підірвусь.
— Слухай, Петрусь,
Дай сірників.
Геть від биків.
— Ні, старшина,
В тебе жона...
Ляж у траву —
Сам підірву.
Рідних звіщай.
Прощай!..—
Семеро друзів лягли в чагарник.
Восьмий до толу підносив сірник...
1944
***
Поколошкане, забуте,
Витоптане жито,
Сірим попелом окуте,
Мінами порите.
Серед жита ходять коні
З обважнілим серцем.
Світло-сірий у попоні,
Чорний під сідельцем.
Ходять коні в пізнім житі,
Степ гуде безсонний,
В тому житі хлопці вбиті -
Хазяї цих коней.
Згодом підуть коні в плузі,
Але мусять стати
Там, де впали їхні друзі.
Де й могил не знати.
1944
***
Коли виносили із бою
Мене по чистому льоду —
Чотири впало на ходу,
А два дійшло.
І я з тобою
Тому, що там, на полі бою,
Чотири впало на ходу.
1944
|