Головна » 2017 » Січень » 5 » Новий рік. Історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції
12:32
Новий рік. Історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції

НОВОРІЧНА КОЛЯДА

В давнину у наших предків були боги Купало і Коляда, які уособлювали два великих свята - літнє і зимове сонцестояння. Отож, наша коляда походить від прадавнього бога зимових свят Колядщи. Стародавні новорічні пісні, колядки і щедрівки, обіцяють господарям багатство і добробут. Співаючи колядки, хлопці і дівчата переодягаються у козу, ведмедя, журавля, чорта, і цей звичай йде також із давніх часів і нагадує ігри веселих скоморохів. Головна мета колядників - не тільки звеселити хазяїв і самим отримати щедру нагороду, а ще й накликати щастя і достаток для господаря-хлібороба у наступному році.

Новий рік, Історія святкування, Новорічна коляда, Українські новорічні традиціїСонце повернулося на літо,
Скоро буде поспівати жито.
В двері знову стука Коляда,
У віконце Святий вечір загляда.

Навколо хати спокій, мир.
Піднявся тихо місяць з гір.
Давно без діла вже плуги,
І тільки тиша навкруги.


У хаті прибрало все, чисто,
І важний "дідух" урочисто
Вінчає свято Коляди
Вже здавна кожної зими.

І вся родина в свято дома,
Б кошарі сита вся худоба.
А хто пішов селом гуляти.
Той буде цілий рік блукати.

"Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця.
А без меду не така,
Дайте, тітко, пирога!"

 

Новий рік, Історія святкування, Новорічна коляда, Українські новорічні традиції

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 16 - 17.

 

НОВИЙ РІК. ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ

За всіх часів і в усіх народів новолітування, на яку б пору року воно не випадало, пов’язане з неповторними обрядодіями. Історія новолітування для нас, українців, склалася навдивовиж строкато. Очевидно, не всі знають, що сучасне його відзначення — четверте в літочисленні нашого народу. Так сталося, що впродовж багатьох століть наші пращури не з власної волі змушені були відмовлятись од своїх традицій. Уперше до цього призвела насильницька християнізація, себто прийняття візантійського віросповідання, яке запозичив у 988 році київський князь Володимир Срятославич. А до того первісним відзначенням Нового року вважалася весна. Після зимової сплячки пробуджувалася природа, починало оживати зело. Саме з цією порою дайбожичі пов’язували початок року. І в цьому був свій сенс. Адже з Новим роком ми й досі пов’язуємо відродження природи, швидкий прихід весни. Тому мав цілковиту рацію Овідій, коли писав: «Дивно, чому Новий рік починається у олоднечу? Хіба не ліпше започатковувати його світлою і сонячною дниною?» З давнім весняним новолітуванням пов’язано чимало обрядодій — веснянки, гаївки, водіння Куста, Тополі, Вільхи тощо. Всі вони чимось нагадують традиційні ьноворічні колядки та щедрівки. Із    запровадженням християнства в Київській Русі церква зажадала змінити дату Нового року. Релігійний календар змушував перенести його з весни на осінь. Зрозуміла річ, що зламати віковічні традиції було нелегко. Для цього знадобилося не одне століття заборон і жорстоких шельмувань дайбозької віри, котрої дотримувалися мешканці глибинних сіл, адже християнство для них було попервах чужорідним. Про це підтверджує той факт, що митрополит Феогностій 1342 року, на вимогу грецьких церковників, змушений був розповсюджувати суворий циркуляр, згідно з яким всіх мешканців зобов’язували святкувати Новий рік тільки у вересні. У Європі під впливом католицизму початком року вважався січень. Російська імперія була чи не єдиною країною, до якої входила і значна частина вкраїнських земель, зі старим літочисленням. Щоб якось уніфікувати цю розбіжність, Петро І-й запропонував церковникам перенести Новий рік з вересня на січень. Проте, й ця дата виявилася не остаточною. За радянської влади офіційний початок року змістився на 14 днів уперед. Проте церковне відзначення не змінилося. Відтак у нас співіснують дві дати початку року: офіційна— 1-го і релігійна – 14 січня. Ось така, якщо коротко, передісторія з відзначенням Нового року. Що б там не було, але ми вже звикли до цього і сучасне святкування видається нам природним, цілком логічним.

 

НОВОРІЧНІ ЗВИЧАЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

13 січня, напередодні Нового року, готувалася щедра кутя. Увечері підліткові дівчатка поодинці чи гуртом обходили оселі сусідів та родичів, щоб защедрувати. Нині мало хто знає про щедрувальницькі звичаї. Їх нерідко плутають з колядками або ж посівальними. Це.була окрема передноворічна дія, в якій брали участь лише дівчата. Обходячи оселі, вони защедровували, тобто співали величальні тексти господарям, а ті в свою чергу обдаровували їх смачними гостинцями. Для прикладу наведу один з найвідоміших текстів:

«Я дівчинка маленька,
В мене платтячко рябеньке.
Я не знаю ні «аз», ні «буки»
Тому подаруйте щось у руки!»

Увечері в одній з осель збиралася молодь. Потім дівчата, потайки від парубків, йшли ворожити, а хлопці, розбившись на невеликі гурти, викрадали в юнок ворота і ховали їх так, аби господар не знайшов. Для того щоб повернулася потрата, батько дівчини мусив поставити могорич. Тому в передноворічну ніч господарі, в яких були дівчата на виданні, ретельно стерегли обійстя. Та чим більше пильнував газда, тим азартнішою була спокуса в парубків; вони вдавалися до найрізноманітніших хитрощів і витівок, щоб все-таки викрасти ворота... Загалом передноворічні дійства мали різні форми дотепів. Парубки могли довільно «позбиткуватися» над обійстям своїх майбутніх тестів: заткнути зверху комина, зняти біля криниці журавля, прив’язати вхідні сінешні двері, викрасти пса тощо. Все це вважалося цілком природним явищем і не осуджувалося громадою. Як тільки наступав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарями щедрувань були дівчатка, то тепер таким правом користувалися лише хлопчики. Кожен намагався якомога раніше засіяти сусіду, щоб отримати подарунок. Починали цю дію з хрещеного батька та хрещеної матері, дядин і дядьків, аж потім навідували сусідів.
На Поліссі існував регіональний звичай — так зване «Посівання пастухів». Підлітки, котрі пасли або ж зголошувалися відпасти в новому році худобу, напередодні одвідували своїх господарів з такою примовлянкою:

«Роди, Боже, жито-пшеницю,
Всяку пашницю,
На Новий рік, на щастя,
На здоров’ячко!
А ти, господарю, дай паляницю.»

За звичаєм, засівальників, як і щедрувальників, приймали залюбки. Віддарунком були прибережені з осені яблука, ліщинові горіхи, гарбузове чи соняшникове насіння тощо. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями. Звісна річ, всіх обдарунків підлітки не могли спожити, тому найменш смаковиті млинці віддавали псам. Призвичаївшись до цього, тварини нерідко бігали цілими тічками за юними посівальниками. Засівати оселю годилося лише житнім зерном (в рідких випадках — пшеничним). Інші злакові не використовувалися; це вже тепер нерідко спостерігаємо наругу над давнім обрядом, коли сусідський хлопчик може засмітити сучасне помешкання горохом, будь-якою іншою крупою, у тому числі й манкою. Все це нівелює давню традицію. Засівальник мав розбірливо продекламувати поетичну примовку-побажання. Особливо цінувалися найбільш оригінальні:

«Місяченьку, мій братику,
Зійди рано, постій мало,
Поки я бички позапрягаю,
Жито-пшеницю порозсіваю.
Роди, Боже, жито й пшеницю,
Без кукілю, без метлиці,
А нам, діткам, по варениці...»

Скільки поезії, природного гумору, теплих побажань у засівальницьких текстах: «Щоб рясно вродила садовина», «Щоб бджоли велися та медок-солодок на жовтий вощечок носили», «Щоб у коморі та оборі зерна були гори», «Щоб вівці та корови були в газди здорові!»

З Новим роком пов’язано чимало вірувань. Одне з таких було в особливій пошані. Вважалося, хто першим зайде до оселі — чоловік чи жінка,— то відповідно до статі корова приведе бичка або теличку. Нарешті надходила третя і остання в різдвяному циклі кутя. В народі називалася вона «голодною». Готували цю страву напередодні Водохрещ (Йордана). Власне, цим дійством і завершувалося багате різдвяно-новорічне святкування. І все ж найпоетичнішим різдвяно-новорічним дійством було колядування. Воно тривало від Різдва і до старого Нового року, подекуди і до Водохрещ.
Традиційною вкраїнською символікою на Новий рік був дідух. Виготовляли його з кулів або ж першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили триральчате розгалуження для того, щоб дідух міг рівно стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки дідуха а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались,— обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами — кожен на свій смак й уподобання. У світлицях його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову функцію він виконував протягом усіх різдвяних свят. Це був дійсно високомистецький витвір, що ніскільки не поступався сучасним ялинкам. На сьогодні обряди, пов’язані з дідухом, майже втрачені. В окремих варіантах вони збереглися на Прикарпатті та в Карпатах. Кожний етнографічний регіон мав свої різновиди. З цього приводу варто зупинитися на обрядодіях, які побутували в покутян. Для дідуха тут використовувати необмолочений сніп жита, пшениці або вівса. Його заквітчували стрічками та гілками ялиці і ставили в парадному куті. Він символізував спільного предка. Про це підтверджують і народні загадки, в яких збірний образ людини ототожнюється із «солом'яником». До речі, на Поліссі ще й дотепер літні люди, щоб застерегти дітей, аби вони не гралися біля колодязя, приказують: «Не заглядай у криницю, бо тебе затягне туди солом’янйй дід».На Покутті першого нажатого снопа одразу відносили в комору і тримали до Різдва; він власне і виконував роль діда. У зв’язку з цим ще наприкінці минулого століття тут існував звичай колядувати в полі біля першого зжатого снопа, себто діда.«Дід,— казали з цього приводу,— то наш предковічний дід». Відтак після Нового року його виносили з хати у двір, де він виконував роль оберігача роду. На Водохреща він мав знову посісти місце на покуті аж до кінця всього зимового циклу. Паралельно з дідом покутяни готували й бабу. На різдвяний вечір до хати вносили оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це означало «зробити бабу». Близьким до цього дійства є звичай і в гуцулів. На багату кутю газда застеляв стіл отавою, сіном чи соломою. Клав крачуна, який мусив бути в кожній хаті протягом усіх різдвяних свят. Цей обрядовий хліб виготовляли вночі на Різдво. При цьому жінка, яка робила крачуна, мата обов’язково одягти гуню і рукавицю (гола рука, за повір’ям, означала бідність, а крачун символізував достаток). Поруч з крачуном ставили снопа, а під нього клали ярмо, хомут чи кінську збрую та зв’язані перевеслом ложку й виделку.
Різдвяно-новорічна обрядовість українців не обмежувалася лише наведеними вище дійствами. В активному вжитку були й інші символи. Особлива роль належала хатнім прикрасам. Скажімо, напередодні Різдва виготовляли «голубці» у вигляді птахів. Для цього брати шкаралупу з-під яйця, з обох боків робили два отвори і просовували через них кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалася в давніх, зосібна дайбозьких, віруваннях з небесним світилом — сонцем. Крім «голубців», були досить поширеними на Прикарпатті «павуки» та «їжаки». Стосовно перших, то їх робили із соломи. Зібравшись в одній з осель, юнки — а це було виключно жіноче заняття — заготовляли відповідних розмірів соломинки з цупких стебел. Просовуючи через порожнину нитку, вправні дівочі руки формували з них різноманітні квадратики й кубики. За основу брали найбільшу фігурку. До неї долучали з боків менші «павучки» (іноді в середині центральної фігурки знаходилося кілька мініатюрних ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотували різноколірним папером або ж пацьорками. Напередодні Різдва «павуків» підвішували до центрального сволока. Вони трималися на довгій волосинці з конячого хвоста. Таке укріплення потрібне було для того, щоб фігурки постійно крутилися. Завдяки циркуляції повітря — через вхідні двері та з палаючої печі — великий «павук» разом з приправленими до нього близнятами поверталися в різні боки, справляючи враження живої істоти. Особливе захоплення він викликав у дітвори.
Поруч з «павуками» сусідились і «їжаки». Їх робили з тіста або глини. У виліплену форму, яка нагадувала однойменну тварину, густо затикали невеличкі колосочки, потім засушували її. Такі мініатюрні іграшки з наїжаченими колючками справді управдоподібнювали дивних звірят. Проте пріоритет у новорічній символіці належав «павукам».
В однієї з власниць солом’яних виробів я запитав, чому їх так називають. Жінка відповіла: «Хто його знає, може, тому, що за формою вони нагадують павутину»... Справді, ромбикові іграшки вельми подібні до павутини, а сам виріб схожий на павука, що застиг з розчепіреними ніжками в очікуванні здобичі. Та це тільки зовнішні ознаки. Вивчаючи давні символи й вірування, мені пощастило зафіксувати народні уявлення про довколишній світ. Павуки, як виявилося, віддавна вважалися бажаними у людській оселі, бо «вони заснували світ». За повір’ям, той, хто вб’є павука, накличе на себе лихо. До обіду заборонялося навіть викидати цих комах із хати; жінка, котра вчинить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття. Багатьом, очевидно, відоме повір’я: якщо поруч з вами спустився павучок, то не має віщувати якусь новину. Крім того, вичурність, з якою так екзальтовано виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. Завдяки їм домашні санітари убезпечували помешкання від різноманітних шкідників — мух, комарів, мурах тощо.     Павуки, за народним уявленням, уособлювали, крім усього, й працьовитість. Пам’ятаю, як у дитинстві мені вельми не хотілося відпасувати в одне зі свят сільську череду корів. Ненька підійшли до мене, мовили багатозначно: «Бач, навіть павучок і той працює в празник. А ми ж люди»... Власне, все це, разом узяте, очевидно, й виробило суспільне уявлення, а відтак і символіку про корисливість павуків. Тому назва новорічного символу цілком видається природною. На сьогодні ця давня новорічна атрибутика збереглася, як уже мовилося, лише в Прикарпатті та Карпатах.
Як відскіпок давнього новорічного релікту на Бойківщині до нашого часу деінде зберігся звичай усвятковувати вікна. Прикраси робили із різновідтінкових стебел соломи. Пронизуючи тонші пластівці у товщі, виготовляли різноманітні ромбики, кубики чи квадратики і вставляли їх між подвійні вікна. Такі прикраси створювали особливий новорічний настрій, передусім ввечері, коли через вікна проникало світло. На Покутті, напередодні Водохрещ, робили із соломи хрестики. Їх чіпляли біля ікон, обіч віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберегів од нечистої сили, котра в дні свят вважалася особливо небезпечною. Я зупинився лише на кількох варіантах традиційної української симваліки й атрибутики. Звісна річ, у практичному житті їх було значно більше. Стрімкість часу і наша байдужість залишили за межами пам’яті чимало раціонального з попередніх поколінь. Багато чого нам уже нікали не повернути — воно кануло в Лету. Але й ті сюжети, про які йшла мова, підтверджують давню традицію — виготовлення новорічної атрибутики безпосередньо пов’язане з хліборобськими структурами: дідух — як вінець зібраного врожаю і «павуки», що ототожнювалися не тільки з символічним уявленням про працьовитість, але й виготовлялися з обрядового снопа. Таким чином, увесь комплекс обрядовості - розважальний і ритуально-символічний — був нероздільним; він ув’язував у єдине ціле всю процесуальну і виховну структуру життєдіяльності людини й природи. Новорічними обрядами селянин намагався насамперед опоетизувати свою нелегку працю. Для цього використовували не лише символи й атрибутику, вертепні дійства (щедрування, посівання, колядки чи Меланку), але й практичні обрядодії.

За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993 рік, стор. 165 - 172.

 

Більше про новорічні та різдвяні традиції дивіться на нашому сайті:

Різдвяні та новорічні звичаї

Різдво, Щедрий Вечір, Маланка, Новий Рік, обряди звичаї, колядування, віншування, щедруванняВіншування з бичками, щедрівки та колядки для дітей. Новий рік, історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції. Святвечір. Різдвяні коляди.

 
Переглядів: 27 | Додав: Bibliotekar | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]